Історія справи

Постанова ВССУ від 15.04.2026 року у справі №756/3476/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 756/3476/19

провадження № 61-12072св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 травня 2025 року у складі судді Луценка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2025 рокуу складі колегії суддів:

Оніщука М. І., Шебуєвої В. А., Кафідової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 20219 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 534 000,00 доларів США.

Позов мотивовано тим, між ним та ОСОБА_2 було укладено договори позики, що оформлено розписками:

від 04 січня 2016 року на суму 127 000,00 доларів США та на суму 103 000,00 доларів США із строком повернення до 01 січня 2017 року;

від 30 січня 2016 року на суму на суму 130 000,00 доларів США із строком повернення до 30 січня 2017 року;

від 07 лютого 2016 року на суму 40 000,00 доларів США із строком повернення за першою вимогою;

від 12 січня 2017 року на суму 60 000,00 доларів США із строком повернення

до 30 січня 2017 року;

від 01 лютого 2017 року на суму 74 000,00 доларів США із зобов`язанням їх повернути.

Крім того, ОСОБА_2 було взято у нього у позику грошові кошти у розмірі

140 000,00 доларів США, які повинні були бути повернуті за першою вимогою.

Однак, відповідачка взяті на себе зобов`язання не виконала та станом на 03 березня 2019 року грошові кошти у розмірі 674 000,00 доларів США, отримані у позику, йому не повернула.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої, апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 лютого

2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 534 000,00 доларів США. Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та витрат на правничу допомогу залишено без розгляду. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 9 605,00 грн.

У травні 2024 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення суду.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 06 вересня 2024 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення було задоволено, а справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 06 травня 2025 року у складі судді Луценка О. М., залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 534 000,00 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 9 605,00 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що у позивача наявні розписки, які підтверджують як факт укладення договорів позики, так і факт отримання ОСОБА_2 грошової суми, яка в обумовлений сторонами строк відповідачкою не повернута.

Посилання відповідача на неможливість перебування у власності позивача грошових коштів у розмірі 534 000,00 доларів США є безпідставним, так як відповідачкою не заперечувався факт отримання вказаної суми коштів у позику від позивача. При цьому, з акту опитування особи, якій відомі фактичні обставини, пов`язані із цією справою, вбачається, що від ОСОБА_3 , який є сином ОСОБА_1 , були отримані грошові кошти у розмірі 650-680 тисяч доларів США у період з 2015-2017 року, що відповідає періоду надання позик відповідачці, що у сукупності із іншими доказами у справі спростовує доводи відповідачки у цій частині.

Суд апеляційної інстанції вказав, що доводи ОСОБА_2 про відмову суду першої інстанції у задоволенні її клопотання про виклик свідка, який може підтвердити факт часткового повернення позики, не заслуговують на увагу, оскільки в силу закону пояснення сторони та показання свідка не можуть доводити ці факти. Наявність у позивача розписок відповідачки свідчить про невиконання нею взятих на себе зобов`язань, а доказів, які б свідчили про повернення суми позики чи її частини, матеріали справи не містять.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що твердження ОСОБА_2 про неможливість стягнення у судовому порядку коштів в іноземній валюті є безпідставними, так як Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року у справі

№ 355/385/17 вказав, що тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більш того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що саме він отримав на підставі договору позики.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 07 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк ОСОБА_2 усунув недоліки касаційної скарги на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 756/3476/19 із Оболонського районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 березня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи. Суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01 березня

2023 року у справі № 902/221/23, згідно якої суд дійшов висновку про те, що у відносинах позики підлягають дослідженню, зокрема, джерела походження коштів та наявність коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, наявність / походження коштів боржника на здійснення часткової оплати за договором.

Вказує, що суди не дослідили походження коштів у позивача, а позивач не надав належних доказів щодо наявності у нього таких коштів.

Зазначає, що станом на початок 2017 року вона повернула основну суму боргу

360 тис доларів США і тільки після цього позивач знову надав їй гроші у борг, фактично ті, які він отримав від неї в погашення боргу з урахуванням процентів.

Крім того, вказує, що з метою підтвердження надходження коштів ОСОБА_1 судом було постановлено ухвалу від 06 вересня 2024 року, якою зобов`язано Головне управління ДПС у м. Києві надати інформацію про джерела отримання доходів позивача, розмір доходів, суми нарахованих та сплачених податків за

2015, 2016, 2017 роки. У матеріалах справи є відповідь ГУ ДПС у м. Києві

від 20 вересня 2024 року, згідно якої в ухвалі суду відсутній РНОКПП позивача,

у зв`язку із чим просять надати його для надання достовірної інформації. Вказана ухвала залишилась невиконаною, так як після отримання РНОКПП у позивача, суд не надав повторного запиту до Головного управління ДПС у м. Києві про джерела отримання доходів позивачем, розмір доходів, суми нарахованих та сплачених податків, хоча було клопотання про виконання ухвали шляхом подання повторного запиту до ДПС, проте суд відхилив клопотання, що підтверджується протоколом судового засідання від 07 лютого 2025 року.

Також зазначає, що суд безпідставно відхилив клопотання відповідача про виклик у судове засідання свідка, який міг би підтвердити, за яких обставин грошові кошти поверталися.

Крім того, вказує, що судом першої інстанції помилково було взято до уваги в якості доказу акт опитування від 21 квітня 2025 року, оскільки такий акт не є належним та допустимим доказом на підтвердження позовних вимог, а також він був поданий до суду з порушенням процесуальних строків, встановлених статтею 83 ЦПК України. При цьому зазначає, що суди встановили факт існування 534 000 доларів США готівкою та законного володіння ними позивачем на підставі єдиного недопустимого доказу-акту опитування особи, який не має жодного процесуального статусу у справі. Позивачем не надано доказів дарування чи іншим шляхом передачі коштів сином-футболістом у розмірі 534 тисячі доларів США. Копії з трудової книжки ОСОБА_3 не підтверджують розміру його доходів та передання будь-яких коштів у власність батьку. Згідно з довідки ТУ Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності з 01 травня 2007 року. Також позивач зареєстрований у гуртожитку без визначення конкретної кімнати, закріпленої за ним, що він підтвердив під час встановлення особи та в усіх своїх письмових документах. Таким чином, виникають сумніви в тому, що він міг володіти сумою в 534 тисячі доларів США станом на 2016-2017 роки.

Зазначаєься, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань

26 серпня 2025 року детективом БЕБ України було внесено відомості про можливе вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 212 КК України, кримінальне провадження

№ 72025001420000076, а саме щодо можливого приховування від держави доходів у розмірі 534 000 доларів США та несплати податків з цієї суми.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, що оформлено розписками від 04 січня 2016 року на суму 127 000,00 доларів США із строком повернення до 04 січня 2017 року, від 04 січня 2016 року на суму 103 000,00 доларів США зі строком повернення до 04 січня 2017 року, від 30 січня 2016 року на суму на суму 130 000,00 доларів США із строком повернення до 30 січня 2017 року,

від 07 лютого 2016 року на суму 40 000,00 доларів США із строком повернення за першою вимогою, від 12 січня 2017 року на суму 60 000,00 доларів США із строком повернення до 12 березня 2017 року, від 01 лютого 2017 року на суму

74 000,00 доларів США із зобов`язанням їх повернути.

Загальна сума коштів, отриманих згідно вказаних розписок, становить

534 000,00 доларів США.

Протоколом одночасного допиту осіб від 14 травня 2024 року, що був проведений в межах кримінального провадження № 12018100050000367 від 17 січня 2018 року, підтверджується факт отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 534 000,00 доларів США, тобто укладення договору позики.

Під час судового засідання 07 лютого 2025 року ОСОБА_2 визнано факт отримання грошових коштів згідно з вказаними розписками від 04 січня 2016 року, від 30 січня 2016 року, від 07 лютого 2016 року, від 12 січня 2017 року, від 01 лютого 2017 року на загальну суму 534 000,00 доларів США.

09 березня 2019 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 вимогу про повернення коштів із описом вкладення до цінного листа № 0411200287533

від 09 березня 2019 року, що адресована ОСОБА_2 за її адресою реєстрації: АДРЕСА_1 . Згідно з вказаною вимоги від

ОСОБА_2 вимагалося повернення грошових коштів ОСОБА_1 у розмірі 674 000,00 доларів США протягом 7 днів з моменту пред`явлення вимоги.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

3) суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини (пункт перший частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, за правилами статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника.

Розписка є документом, який боржник видає кредитору, підтверджуючи як укладення договору позики, так і його умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що у позивача наявні розписки, які підтверджують як факт укладення договору позики, так і факт отримання ОСОБА_2 від позивача певної грошової суми, яка в обумовлений сторонами строк відповідачкою не повернута, тому у відповідачки є обов`язок повернути позивачу отриману грошову позику у розмірі

534 000,00 доларів США.

Посилання касаційної скарги на неможливість перебування у власності позивача грошових коштів у розмірі 534 000,00 доларів США є безпідставним, так як відповідачкою не заперечувався факт отримання вказаної суми коштів у позику

від позивача. Більше того, ці доводи знаходяться поза межами предмета позовних вимог.

Доводи ОСОБА_2 про відмову суду першої інстанції у задоволенні її клопотання про виклик свідка, який може підтвердити факт часткового повернення позики, не заслуговують на увагу, оскільки суди надали цим доводам належну правову оцінку. При цьому наявність у позивача розписок відповідачки свідчить про невиконання нею взятих на себе зобов`язань, доказів, які б свідчили про повернення суми позики чи її частини, матеріали справи не містять (стаття 545 ЦК України).

Посилання касаційної скарги про неврахування судом висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведеній заявником постанові Верховного Суду є безпідставними. У кожній справі суди виходять з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Щодо судових витрат

Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції; розподілу судових витрат, понесених

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 06 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк